Стихи

Ми й не знали, що так її любимо,Все дивились на Польщу та Чехію,Емірати, Єгипет з верблюдами…А про неї все думали зверхньо ми.

Дідусю , знаєш, зараз в нас війна…Кривава, підла, люта і страшна.В ній не жаліють ні жінок, ані дітей,Ні сиріт, ані немічних людей.

Коли закінчиться війна,Почуєм слово “ПЕРЕМОГА “,Впадем навколішки до БогаЩе раз подякувать сповна… Коли закінчиться війна,Зустріне

Розквітнеш! Сплетеш волосся в косу!Підхопиш дзвінко пісню солов’я!І зникне ворог, як бур’ян в покосах –Усе минає і мине війна… Розквітнеш!

А час біжить і діти виростають:Своя сім’я і погляд на життя.Але батьки завжди на них чекають:Дочка чи син : для матері- дитя.

Якщо ти нарікаєш на життя,Тобі здається, що усе погане,Згадай – на цьому світі є дитя,Яке ніколи не побачить мами.

У вас повинен бути час для себе.Я знаю, що це важко, але все ж…Людині у житті багато треба,Та усього, на жаль, не здоженеш.

Неділя, ранок, кава, ліжко,Ще не встаю, полЕжу трішки.Прислухаюсь до тиші у будинку,В уяві намалюю дві картинки.

І нічого собі не вигадуй,Не шкодуй за прожитим вже днем.Неприємне минуле не згадуй,Хоч пече воно в серці вогнем.

Не смій собі казати: “Я не можу”,Іди вперед наперекір вітрам.Ніхто тобі ніколи не поможе,Якщо ти не повіриш в себе сам!

Що кожен з нас залишить по собі?Свої будинки, а може лиш ключі?Синів, дерева, депозит у банку,А може лиш сніданок зранку?

Усі ми помиляємось не раз,Але не кожен зважиться на сповідь…Не можна вже, нажаль, вернути час,Але можливо виправити совість.

Ми вже не ті, що були вчора,Не ті думки, не ті слова.Тепер вже зважена розмова,Тепер вже ясна голова. Свої рожеві окуляриДавно

Вже виросла… Тепер ціную миті:Смакую ті, що в радості прожиті!А ті, коли сумую, відпускаю!Вони не варті сліз моїх!

А час тече крізь пальці,мов пісок…І за спиною днів лишилося не мало,Потроху виросли з дитячих ми казок,І зовсім вже дорослими

Ти забула, що жінка. Хіба так буває?Ти забула, що гарна. Лиш вітер це знає.Ти мало говориш, а більше мовчиш.Ти так часто

Так часто, Мамо, згадую – буваєЯ ще зовсім маленькою себеЯ плакала, коли боліли раниТи обіймала ніжно знов мене… Так часто

їй – два… вона так любить мамуі цілий світ знайде в її очахбо мама заплітає колоскамицілує ранки.. і розвіє страх….

Мені б туди, де татові за тридцять,Де мама зовсім юна й молода.Біжать роки, і їм не зупиниться,Біжать, так швидко, мов ріки

Чого б мені жалітись на життя?!Я бачу, чую, ходжу, розмовляю,Маю нормальний ритм серцебиття,На хліб, до хліба, якось, заробляю.

Мені казали: “Ти не вмієш жити,Життя прожив – нічого не нажив”.Мені казали: “Треба послужити,Щоб і собі ти дещо заслужив”.

А в телефоні є ті номераЛюдей, яких давно, на жаль, немаєІ стерти їх не зважиться рукаБо пам’ять їх назавжди зберігає… Здається

Все ближче до Нового року,Щось кожен день несе своє.Час наближається по крокуІ в тім магічна сила є. Підводять підсумки всі

Скажи спасибо перед сномЗа то, что ты имеешь дом,За то, что есть чего поесть,За то, есть куда присесть. За то, что у тебя